Організація класу
Залякувати контрольною роботою не можна
Важливою умовою успішної роботи над виконанням контрольного диктанту є організація класу. Необхідно як перед диктантом, так і під час його проведення створити спокійну, ділову обстановку. Шкідливо позначається на результатах звичка деяких учителів залякувати контрольними роботами, пересаджування під час диктанту деяких учнів, щоб не списували у товаришів. Якщо учні пишуть диктант у стані нервового збудження, хвилюються, наперед переживають за результати, то процент помилок, виправлень значно збільшується. Також відсутність у декого приладдя для письма створює зайву метушню, порушує нормальний настрій і темп роботи. Навіть нова обстановка в класі або нова класна кімната впливають на зосередженість уваги дітей.
Діти повинні знати про ...
Доцільно за день-два попередити дітей, коли вони будуть писати диктант, на які основні правила. Диктант рекомендується проводити в тому класі, в якому і на яких місцях учні звикли працювати. Необхідно заздалегідь потурбуватись, щоб у всіх були зошити, ручки, щоб була підготовлена до уроку дошка, крейда, усунути з парт все, що може відволікати увагу учнів (книги, сторонні предмети); диктант слід проводити в звичайній, серйозній обстановці.
Загальна схема контрольного диктанту
Зупинимось тут на найбільш типовому, поширеному в практиці видові контрольного диктанту, який проводиться за такою загальною схемою: попереднє читання тексту і пояснення деяких не відомих дітям орфограм, виконання роботи під диктовку, її аналіз у класі після перевірки вчителем, опрацювання допущених помилок.

Виконання контрольної роботи
Етап попереднього читання
Організувавши клас до роботи над диктантом (запис числа, повідомлення мети уроку і т. п.), учитель виразно, не поспішаючи, читає весь текст диктанту. Якщо текст диктанту складається з окремих речень або слів, то читати попередньо його не слід. Коли ж у тексті є незнайомі слова, ще не вивчені орфограми, важкі пунктуаційні випадки, правил на які учні ще не вивчали, тотакі випадки слід прокоментувати (виписуємо на дошці або розбираємо усно). Правда, не всі не опрацьовані ще за програмою пунктуаційні і орфографічні моменти слід пояснювати. Адже учні, читаючи книги, виконуючи різні вправи, зокрема на списування, часто правильно пишуть ті слова, правопису яких вони ще не вивчали за програмою.

Важливо з'ясувати також, чи всі учні в класі розуміють слова, фразеологічні звороти, щоб не допускати перекручення змісту, помилок, зв'язаних з нерозумінням дітьми слів, словосполучень.

Таке пояснення не знижує перевірної ролі диктанту, а випливає з основного методичного принципу — принципу свідомого навчання. Коментар сприяє й збагаченню лексичного запасу учнів. Проте текст, перенасичений незрозумілими словами, слід вважати невдалим.

Можна в зв'язку з цим послатись на досвід деяких учителів, які після короткого організаційного моменту записують на дошці заголовок диктанту, далі читають виразно текст і в кінці запитують, чи все учням зрозуміло, яка тут головна думка, про що говорить випадок, про який дізнались з прочитаного. Така невеличка вступна бесіда має завданням посилити увагу й інтерес учнів до змісту прочитаного, з'ясувати, як учні розуміють зміст уривка, а також окремі слова. Потім проводиться «словникова робота»—записуються на дошці невідомі слова, які учні, коли напишуть диктант, заносять також до своїх словничків.

Цього робити не рекомендується
Як під час попереднього читання, так і в процесі виконання вправи (диктування тексту для запису) не рекомендується вчителю ходити по класу, робити зауваження чи пояснення, які відволікають, розсіюють увагу учнів. Учитель читаєціле речення, потім диктує його для запису частинами (якщо речення коротке, то на частини не розбивається), нарешті, щоб учень перевірив, чи не пропустив чого, речення перечитується ще раз. Важливо підкреслити, що диктуватипотрібно не окремими словами, а певними смисловими відрізками речення.
Які частини речення вважати оптимальними?
Які ж частини можна вважати оптимальними? Це залежить від класу, від навичок учнів запам'ятовувати продиктоване, від самого змісту. Не можна розривати взаємопов'язані за змістом слова (іменник і залежний від нього прикметник, що стоїть поряд з ним, дієслово від залежного від нього прислівника і т. п.), інакше учні залишають поза увагою зміст, не в силі осмислити продиктоване, втрачають синтаксичну перспективу речення, роблять помилки в тих словах, правопис яких визначається контекстом.

Послівне читання збільшує кількість помилок у диктанті, є одною з причин пропуску слів, привчає до механічної роботи, до бездумного копіювання продиктованого. Тому під час виконання різних вправ, зокрема навчальних і контрольних диктантів, слід систематично привчати дітей запам'ятовувати продиктоване речення або значні його відрізки.
Як правильно диктувати визначені частини речень?
Розбивши речення на частини, рекомендується диктувати їх не ізольовано одна від одної, а так, щоб повторювати («захоплювати») одно-два слова з попередньої, продиктованої і записаної частини. Це допомагає сприймати речення як одне ціле за змістом, хоч можливе при цьому повторення деякими учнями на письмі одного і того ж слова. Учнів про це потрібно попередити, вони швидко починають орієнтуватись у цьому і не допускають помилок.
Чому треба попереджувати про абзаци?
Крім того, необхідно попереджувати їх про абзаци. 
Практика виконання будь-яких письмових робіт, у тому числі і контрольних диктантів, без абзаців суперечить основним вимогам єдиного мовного режиму. Адже абзац — це відносно закінчена думка, образ, епізод. Не вчити дотримуватися абзаців — значить не привчати дітей слідкувати за своєю думкою, за логічним взаємозв'язком подій.
Вчительські дії
Правильне промовляння слів
Читати текст необхідно виразно, чітко, щоб усі діти добре чули зміст, не вгадували не почуті слова. В однаковій мірі шкідливе і побуквене вимовляння слів, і навмисно невиразне вимовляння звукосполучень нібито з тим, щоб «спіймати» учня, примусити його подумати над правописом слова. Це ж стосується й розділових знаків, на місці яких потрібно робити такі паузи, які вимагаються даною синтаксичною структурою. Звичайно, під час самого диктування важче дотримуватись правил виразного читання, ніж під час попереднього читання тексту чи навіть окремих речень. Все ж і в цьому випадкуслід уникати монотонного читання фраз, частин речення. Учитель, що читає монотонно, без логічних наголосів, інколи з навмисною невиразністю, не тільки спричиняється до появи зайвих помилок у письмовій роботі учня (бо ставить його в ненормальні умови), а й шкодить культурі усної мови своїх вихованців.
Швидкість і темп диктування
Важливо обрати правильний темп (швидкість) диктування. При занадто швидкому диктуванні учні не встигають записувати, роблять пропуски, нервують, починають перепитувати, перекручують деякі слова, фрази, не можуть зосередитись на окремих орфограмах, розділових знаках. Занадто повільне диктування також втомлює дітей, дає можливість деяким підглядати в зошити до товаришів, консультуватись.
Орієнтуватись слід на середню швидкість письма учнів конкретного класу. Для менш досвідчених педагогів можна порекомендувати орієнтуватись на кількох учнів з різною швидкістю письма. Якщо учень з якихось причин не дописав кількох слів або речення, то, щоб уникнути перепитувань, повторень продиктованого і записаного класом, слід запропонувати йому пропустити слово, речення. В кінці, при повторному читанні, він зможе дописати. В крайньому випадку робота буде здана з пропуском. Необхідно виробляти в школярів навички досить швидкого, ритмічного, організованого письма.

Остаточне читання
Після того, як весь текст продиктовано і учні його записали, педагог ще разчитає його виразно, роблячи дещо більші, ніж звичайно, паузи в кінці речень, щоб школяр міг, слідкуючи за написаним, подумати про правопис окремих слів, встиг внести, якщо потрібно, виправлення.
Чи потрібно дати час для самоперевірки написаного?
Відповідь № 1: Не потрібно
Ряд методистів, багато педагогів-практиків дотримуються тої думки, що після написання тексту диктанту не слід давати часу для самостійної перевіркиробіт учнями і виправлення помічених помилок. Для цього досить заключного читання тексту вчителем, коли діти слідкують за текстом і вносять виправлення. Ця точка зору мотивується тим, що при самоперевірці школярі часто допускають нові помилки, вносять виправлення не там, де потрібно. Багато хто у сумнівних випадках починає консультуватись з своїми товаришами, що веде до небажаних явищ: 
знижується перевірна роль диктанту, якщо слабий учень може одержати допомогу сильного; 
знижується почуття відповідальності, коли є надія на допомогу;
підказки часто ведуть до появи нових помилок там, де було написано правильно.

Деякі учні пропускають важкі слова чи розділові знаки, відкладаючи їх на кінець (до самоперевірки), не думають про правила і відкладають самоконтроль на кінець роботи, особливо «оформлення» тексту пунктуаційними знаками.Звичка писати без розділових знаків і розставляти їх «потім», після закінчення диктанту, дуже шкідлива. Такі звички неминуче переносяться на самостійну роботу (на перекази, реферати, твори тощо), в результаті чого пунктуаційна грамотність учнів знижується. 
Відповідь № 2: Треба
Але існує інший погляд, який мотивується тим, що сильна зосередженість уваги на одному об'єкті може продовжуватись лише 15—20 хвилин, що середній учень не може розподіляти увагу на кількох справах — а при письмі під диктант він повинен слідкувати за змістом, намагаючись його безпомилково передати, і думати про правила, причому про різні правила одночасно. Лише шляхом самоперевірки учні можуть встановити, наскільки досконало вони зуміли розподілити свою увагу між різними видами робіт, як виконали завдання протягом усього уроку, які допустили промахи. При самоперевірці вони звернуть більше уваги й на правописну сторону роботи. Крім того, не все, не всі частини диктанту школярі будуть переглядати з однаковим напруженням, що дасть можливість при природній нестійкості уваги старанніше переглядати ті моменти, в яких учень не впевнений.

Якщо така самоперевірка в кінці диктанту буде практикуватись систематично, то учні поступово будуть удосконалювати свої навички знаходити помилки й під час диктанту, і в кінці, тобто під час перегляду своїх робіт, що дасть можливість скоротити відведений для самостійної перевірки час з 4—5 хвилин до 2—3.Прихильники цієї точки зору вважають, що звичайні письмові роботи не привчають учнів до самоконтролю у такій мірі, як контрольні диктанти, які виконуються з почуттям відповідальності. Тому не можна ігнорувати цього навчального моменту під час проведення диктантів. Перебільшене також побоювання підказок: більшість учнів допитливі, намагаються все виконувати самостійно, не покладаючись на чужу допомогу, а з другого боку, сам учитель може вжити заходи до тих, які підказують або списують.

Думка О.В. Текучова
Вважає необхідним практикувати прийом самостійної перевірки учнями виконаних робіт і О. В. Текучов: «Після закінчення диктанту потрібно дати учням 5— 7 хвилин для перевірки і самостійного виправлення помилок. Перевірка може проводитись двома способами: учні мовчки, кожен про себе, виправляють помилки; або виправлення відбувається в той час, коли вчитель, закінчивши диктант, поволі читає весь текст у цілому, довго зупиняючись на крапках (в кінці речень), щоб дати можливість учням самим знайти помилку і виправити її».
Кваліфікація помилок—справа складна і делікатна. Слід пам'ятати правило: «Помилки потрібно не тільки рахувати, але й зважувати».
У практиці зустрічаємось з фактами завищення або заниження оцінок.Заниження найчастіше виникає тому, що деякі вчителі в число звичайних помилок враховують описки, негрубі й однотипні помилки, виправлення.Завищення оцінки буває тоді, коли зовсім не враховуються виправлення, до однотипних зараховуються помилки, які такими не є.

Таким чином, при оцінці письмових робіт з особливою гостротою постає питання про типологію орфографічних, пунктуаційних та інших помилок, про критерії визначення їх типу, оскільки від цього залежать як їх підрахунки, так і оцінка всього виконаного учнем завдання.

Загальновідома класифікація орфографічних помилок
Так, орфографічні помилки в письмових роботах учнів бувають:
1) на вивчені правила;
2) на ще не вивчені правила і
3) на правила, які в школі не вивчаються.

Рівень орфографічної грамотності учня визначається передусім кількістю помилок,  допущених на вивчені правила або на ті випадки, які слід було запам'ятати.
Орфографічні помилки "грубі" та "негрубі"
Потрібно розрізняти "грубі" й "негрубі" помилки.
Неправильне написання основних орфограм — грубі помилки; помилки на важкі випадки орфографії, на винятки з правил — "негрубі".
При підрахунку їх якість прирівнюється до половини помилки. Одну «негрубу» помилку при виставленні оцінки в розрахунок можна не брати.
Інакше кажучи, «грубими» вважаються помилки на вивчені правила, наприклад, у четвертому класі такими вважаються помилки не лише з розділів, які вивчаються четвертокласниками, але й з інших частин курсу мови, що вивчалися за програмою початкових класів.
До «негрубих» відносяться помилки:
1) у винятках з усіх правил;
2) у написанні великої літери в складних власних найменуваннях;
3) у випадках написання разом і окремо префіксів у прислівниках, утворених від іменників з прийменниками;
4) у випадках, що вимагають розрізнення не і ні (у сполученнях не хто інший, як..., не що інше, як..., ніхто інший не..., ніщо інше не...).
Діти виправляють помилки. Це добре?
Важливо навчити дітей умінню самостійно знаходити й виправляти помилки в різних видах робіт. У контрольних диктантах виправлення учнем неправильного написання на правильне не слід враховувати в кількість помилок, правда, велика кількість виправлень свідчить про несталість правописних навичок. Томупрактикується зниження балу за велику кількість (більше 5) виправлень, зрештою, якщо це не приведе до виставлення негативної оцінки. Оцінка «5» не ставиться при наявності трьох і більше виправлень. Оцінка за контрольний диктант виставляється з урахуванням кількості і якості помилок.

Загальноприйнята класифікація пунктуаційних помилок
Пунктуаційними помилками вважаються:
1) пропуск потрібного розділового знака,
2) постановка зайвого знака,
3) постановка знака не в тому місці, де він має бути,
4) невиправдана пунктуаційними правилами заміна одного знака іншим,
5) неправильна послідовність постановки розділових знаків при їх сполученні,
6) перенос знака в інший рядок.
Знак видільний чи відокремлюючий?
Розділові знаки поділяються на:
1) видільні, які служать для виділення синтаксичної конструкції, позначення її меж у складі іншого синтаксичного цілого,— це лапки, дужки, дві коми, два тире, які виступають як єдиний парний знак;
2) знаки відокремлюючі, які служать для розмежування синтаксичних одиниць (однорідних членів речення, компонентів складного речення і под.), а також вказують на тип речення за емоціонально-функціональною ознакою: крапка, знак питання, знак оклику в кінці речення, кома, крапка з комою, двокрапка, тире в середині речення, три крапки.
Знак одиничний чи парний?
В тих випадках, коли синтаксична одиниця відокремлюється з обох боків, отже, розділові знаки виступають як парні, то пропуск як одного, так і двох знаків вважається одною помилкою, бо в даному випадку маємо справу з одним правилом, яке стосується одної і тої ж синтаксичної структури.

Відокремлюючі знаки одиничні, але вони можуть повторюватись. Скільки цих знаків пропущено — стільки й помилок. Наприклад, пропуск кількох ком між однорідними членами речення є кількома однотипними пунктуаційними помилками.

Яка послідовність знаків правильна?
Існує певна послідовність постановки розділових знаків у випадках їх сполучення, наприклад, у кінці питального речення, яке вимовляємо з окличною інтонацією, спочатку ставимо знак питання, потім — оклику; другі лапки в прямій мові, яка йде в рядок, ставимо після знака оклику, питання, трьох крапок, крапка ж — після лапок. Порушення цієї послідовності—пунктуаційна помилка.

Не практикується перенос знака в наступний рядок, тобто розділовий знак не відривається від того слова, після якого ставиться; але рядок може починатись з таких парних знаків, як лапки, дужки, тире.

Із посібника В.Т. Горбачука "Види диктантів

Джерело: http://www.yrok.net.ua/load/dovidnik_vchitelja/metodichnij_poradnik_fajli/metodika_provedennja_kontrolnogo_diktantu/13-1-0-6143